Витягаю ноги У болота з пащі, Вітер в груди Пхає кулаком, Дощ січе, Хоч сам не знає, За що, Замахнувшись Хмарним рукавом. Та всміхаюсь кожній Краплі невблаганній Впертого Похмурого дощу — Я за шлях такий Своїй коханій Зайвим поцілунком Відомщу!
