Якось другу я сказав: — Чув я, з деякого часу Руку твій поважний зав Запуска в державну касу. — Так, це правда, — каже друг, — Довго крав він у народу, Обділяв дружків-хапуг І сховав кінці у воду. — Як же так? —дивуюсь я. — Ревізори бились марно? Мабуть, є рука своя, Що тепер живе безкарно. — Залишив листа сім’ї, — Каже друг, — пішов, напився, Захопив кінці свої І вночі в Дніпрі втопився.
