Кореспондент запитує в їздового Сови: — Скажіть, а як до гласності та ставитеся ви? Сова йому у відповідь: — Хороша справа це, Дає вже гласність пагони, як гарне деревце. Тепер ти правду-матінку любому в очі ріж, Бо йде в минуле час отой, Бо то було раніш... Ось перший приклад, збори в нас, — продовжує Сова. — Сиділи всі і слухали. Балакав голова. Як завжди, не відступиться ніколи від свого. Чи так. Чи ні. Байдуже все, а буде по його. Сьогодні ж ні. Не ті часи. Він нас уже не вчить. Тепер балакаємо ми, а голова мовчить. Ось бачите: і раді ми, що всяк своє сказав. А голова? Все, що робив, те й робить мовчки сам.
