Микола Бережний

Байки

Якби не півники

В однім селі в дворі великім
Бундючні вештались Індики.
Між ними Індича мале
У колодках іще ходило.
Шукало зернятка... Але
Зненацька слави забажало,
Що навіть їсти перестало.
І ось почуло Індича
(Гуся сказало чи Курча):
— Поезія — колиска слави.
— Та рима — це ж найлегша справа І —
Аж скрикнуло зраділе Індича. —
Нехай вона дзвенить, сія!
І всі подумають, що я
Усіх давно вже переріс,
Про мене взнає поле й ліс,
Кричати будуть — «браво!», «біс!» —
Так Індича зметикувало
Й забелькотало
Усе, що в голову збреде.
Довкола спершу прислухались
До чого річ та доведе.
А потім кури засміялись:
— Чого воно розгелготалось,
Нехай йому найбільший грець! —
На цьому й баєчці б кінець...
Якби не півники дзьобаті,
Які зчинили раптом крик:
У нього є думки крилаті,
В які ніхто іще не вник!

* * *

А слід сказати Індичаті,
Що з нього виросте Індик!
Джерело:
Бережний М. М. Люди і тіні. Байки, гуморески, жарти. Мал. та оформл. В. М. Григор’єва. — К., «Молодь», 1965. — 80 с.