Микола Бережний

Байки

Вовча дружба

Втікаючи щодуху від Лисиці,
На Вовка Заєць налетів.
Хотів того чи не хотів,
А довелося зупиниться.
Став на коліна перед Вовком:
— Я ненароком
Ледь не задів вас боком —
Пробачте лиш... —
Всміхнувся Вовк,
Неначе благородний
(Був саме ситий, неголодний).	.
Словами, м’якшими за шовк,
Спитав улесливо Сірому:
— Чого ти так спішиш додому
Та ще й тремтиш?
— Бі... бі... біда
Мене спіткала, пане Вовче!
За мною гониться Руда —
Мабуть що з’їсти хоче!..
— Тепер не бійся, друже мій!
Хай виклика тебе на бій —
Зі мною буде мати справу!
Давай дружить — і заживем на славу:
Що ти дістанеш — пополам,
Що я дістану — також нам.
І буде в нас одна дорога —
Взаємодопомога! —
У Зайця вибору нема,
Прийняв ту дружбу... А дарма
Забув тоді про власні ноги!
Бо вовча дружба — хай їй біс! —
Хіба ж вона для Зайця?
Та що поробиш — ліс є ліс,
Там може всяке статься...
Вовк Зайцю довго щось молов
Про вигоди взаємні,
Аж поки сонце не зайшло
І не зробилось темно.
— А зараз, — каже Вовк, — нам час
Десь на пеньок присісти —
Хай помізкує кожен з нас,
Кого б нам на ніч з’їсти.
— Я, — мовив Заєць, — моркви пожую.
— А я постою, — каже Вовк, — на варті,
Не поспішай і хрумай, як свою, —
Я кожну мить на старті.
Ось ти й наївся... А відтак
Допоможи й мені набити шлунок.
— Я рад старатись! Тільки ж як?..
— Простий у мене розрахунок —
— Я з’їм тебе.
— Та як же так?
Ми ж — друзі?
— Друзі, неборак.
— За що ж така наруга?
— Ти виручаєш друга!
Ти можеш їсти моркву, огірки,
Я ж — лиш м’ясне, їй-богу!
Як їсти нічого — вовки
Їдять один другого...
    Тебе ж сам бог мені велів!
    Бувай, мій друже сірий!
    Нема на світі вищої мети,
    Як ради друга вірного на смерть іти! —
    Всміхнувся Вовк люб’язно, щиро
    І з потрохами Зайця з’їв...

    . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

    Така, бач, дружба у вовків.
Джерело:
Бережний М. М. Люди і тіні. Байки, гуморески, жарти. Мал. та оформл. В. М. Григор’єва. — К., «Молодь», 1965. — 80 с.