Микола Бережний

Байки

Колоски і пустоцвіт

— Хіба це навкруг мене колоски?
Мені і сумно й нудно з вами.
Додолу ви схилили вустюки,
А я у небо вставився вусами.
Я бачу сонце, зоряні світи,
А ви — лише своє коріння!
Вам з покоління в покоління
Такими примітивами й рости!
Сьогодні в космос рвуться люди,
І я там з часом також буду,
Бо я між вас — найближче до мети!
— Та що це, справді, за наруга? —
Один озвався Колосок. —
Яка його заслуга?
І в чому наш порок?
Хіба ж у мене не такі, як в нього, зерна,
Що він од мене кирпу верне?
— Та в тому-то вся суть, — сказав сусід. —
Ми свій обов’язок виконуєм сумлінно,
Ми повні всі, а в ньому — ні зернини:
Він — пустоцвіт.
І можеш бути певний, що Людина,
Коли настане час,
Освоївши, як дім свій, небо,
З собою візьме саме нас,
А пустоцвітів їй не треба.
Джерело:
Бережний М. М. Люди і тіні. Байки, гуморески, жарти. Мал. та оформл. В. М. Григор’єва. — К., «Молодь», 1965. — 80 с.