З полтавського роду
Чудодієць українського радянського сміху Остап Вишня правдиво доводив: «У сатирика та гумориста мова має бути жива, гостра, дотепна. Наближена до мови, якою розмовляє народ».
Письменника-гумориста Василя Г олобородька хвалити не буду. В літературі, особливо в сатирі та гуморі, хвальба не в моді...
Тим-то коротенько про Василя Голобородька скажу. Мова в нього народна, гостра. Пише, сміється, регочеться і людей дотепним словом веселить.
Голобородько працює на Полтавському тепловозоремонтному заводі. Сам по собі Василь — тихий, мирний і симпатичний чоловік. Але якого-небудь бюрократа, хапугу, злодюгу, п’янюгу як гризне, їй-бо, аж підкидається.
І ще характерна риса молодого сміхотворця: сміхом любити людей.
Мені довелося бути на літературній зустрічі з робітниками тепловозоремонтного заводу. Біля мене один з них до того реготався, аж заливався. Я питаю:
— Чого на вас такий сміх напав?
— Дак це ж Василь про мене стругонув, я й сміюся. Ну ж і врізав, аж у печінці закололо...
То був електрослюсар П., який нині один з кращих передовиків заводу.
Отакий сміх Василя Голобородька. Ростучий, квітучий...
Олександр Ковінька
Сковорода глузує