Антоніна Торлюн

Байки

Острівець

— Все, Хвиле, возишся з піском? — пита Акула.
— Труджусь, — у відповідь почула —
Піщинка до піщинки — й буде острівець!
— Щоб я так порпалася!.. Хай би йому грець!
З’явились в небі цятки ледь помітні. —
То наближались Птахи перелітні
І незабаром обліпили острівець.
— Спасибі, Хвилько мила! —
Пташки щебечуть. — Ми вже думали — кінець.
Летіти нам було несила, —
І раптом — порятунок: острівець! —
Посиділи Пташки, пожебоніли
Й, відчувши знову сили,
У небо дружно піднялись.
Зробивши коло, як годиться,
«Прощай, — гукнули, — рятівнице!
Прилетимо на острів ще колись!»
Перетворились знов у цяточки малі
І зникли в сірій млі.
— Ну, бачила? — всміхнулась, Хвиля. — Чула?
— Чого радієш? — мовила Акула, —
Вони посиділи та й полетіли,
А ти он скільки над тим острівком корпіла.

* * *

Не дано в праці радості пізнати
Тому, хто звик лише ковтати.
Джерело:
Микола Дмитрієв, Антоніна Торлюн, Марко Меламед. В одній упряжці – Бібліотека «Перця», №272. – К.: «Радянська Україна», 1983