Вітряк і Вихор

    На пагорбку, що край села,
Вітряк стояв. Вітрів надійна сила
        Крутила
    Його широкі крила,
І цівкою мука у короби текла.
А Вихор, що крутився над ланами,
    Пустуючи, на пагорбок злетів
        І просвистів:
— Ти б подружив зі мною, не з вітрами.
    Спаруємось: не праця буде — рай!
Хіба той Вітер дме? Якась мертвота.
Натисну я — ого як закипить робота!
    Ну ж, крила підставляй! —
З розгону налетів, крутнув крильми управо,
Гукнув: — Пішло! Ур-ра! Вітряче, браво! —
Метнувся вбік, аж скреготнула вісь,
Ліворуч повернув, назад рвонувся жваво...
        Аж раптом — трісь!
    Вітряк зі скрипом зупинився...
А Вихор все кричить, що славно потрудився.

    Не треба більшої нам кари,
    Як взяти Вихора до пари:
    Хоч про свої вола труди,
    Та віє, бачте, не туди.