Барс і Тигр у війні

В честь лісового бога Пана
Зійшлись на свято звірі, як один.
Був Барс і Тигр. В обох на серці рана:
У Барса саме жінка вмерла, в Тигра — син.
        У розпалі бучного свята
    Померкло сонце. Жах скував юрбу.
    Та Тигр умовив не панікувати:
Затемнення взялось з його тяжкої втрати.
        — Сам бог зі мною розділив журбу.
— Як?! — рикнув Барс. — Все через твого сина?
Ні! Це тому, що відійшла моя дружина! —
    Гнів Тигра охопив: — Брехня!
— А в тебе, — мовив Барс, — вона щодня! —
    Сюди-туди — і почалась гризня.
Зізвали звірів. Билися жорстоко,
    Озера крові розлились широко...
    Та зрештою утихомиривсь ліс.
Всі розбрелись у злагоді про око,
Та кожен почуття колишні в серці ніс.

І тигри, й барси людству тим страшні,
Що згоди не дійдуть ні в мирі, ні в війні.