Іван Сварник

Байки

Заяча наука

Байка-жарт

Сірий зайчик-побігайчик
З тихого узлісся
У зелений гай, до центру,
Раптом перенісся.
Примостив кубло старанно
Під густу березу,
Бо призначили неждано
Завом «Звірзабезу».
Не тікає, не петляє
Вже поміж дерева:
Персональну оформляє
На самого Лева.
Навіть зволить посміхатись
Він у вуса пишні,
Бо чого йому боятись:
Перед ним — «Колишні».
Ні посади, ані влади
Жоден з них не має,
А хвороби їх та вади
Він прекрасно знає.
Тож тепер на них нагрима,
Бо нема їм ходу.
Ще й потрима під дверима
Та поварить воду.
До забезу Вовк з’явився.
Заєць глянув скоса:
— Що, старий, так зажурився,
Чом повісив носа?
Тут у тебе неув’язка:
Ще бракує стажу.
Погуляй іще, будь ласка,
Я всі дані зважу.
Не дивись на мене басом,
Кинь ту вовчу звичку.
Забувай уже про м’ясо, —
їж тепер травичку! —
Вовка аж перекосило
Від того зухвальства —
Більш терпіть не має сили
Куцого начальства:
— Поки зробиш з мене, хаме,
Вегетаріанця —
З кісточками й потрухами
З’їм тебе, поганця! —
Вовк до Зайця враз нагнувся
Та очима блиснув —
Сірий Заєць і незчувся,
Навіть і не писнув!..

Коли маєш трохи влади —
Завжди начувайся,
А дорвався до посади,
То не заривайся.
Джерело:
Іван Сварник. Грицько на груші. – Бібліотека «Перця», №281. – К.: «Радянська Україна», 1984