Іван Сварник

Байки

Учений Осел

Осел божився,
Бив себе у груди:
— На Лева вчиться син —
І Левом конче буде!..
Аж от, скінчивши курс наук, —
За рік чи два —
Той молодий Віслюк
Прибув до рідного хліва.
Ну, й справді Лев:
Розкішна буйна грива,
Постава горда,
Бундючна морда.
Ослиця не натішиться щаслива:
— Ану, синочку мій, ревни,
Нехай луна аж ген на доли піде,
Нехай почують капосні сусіди —
Від заздрості попадають вони!
Осел ревів,
Аж хлів
Увесь трусився,
Й таки довів,
Що недарма на Лева він учився.
Сам дядько Слон цим разом
Підтвердив репутацію наказом.

. . . . . . . . . . . . . . .

Осел з дипломом на посаді!
А ви, читачу, ніби щось не раді?
Ага! З Ослом давно уже знайомі
Й були у нього вчора на прийомі.
Джерело:
Іван Сварник. Грицько на груші. – Бібліотека «Перця», №281. – К.: «Радянська Україна», 1984