Іван Сварник

Байки

Русалка і Принц

На многолюддя ялтинського пляжу
Русалка вийшла прямо із води.
До неї Принц: — Кохана, підожди!
І вислухай — інакше трупом ляжу!
Я так чекав тебе отут, край моря,
І мучився... Аж ось ти наяву.
Без тебе я тепер не проживу, —
Не дай мені загинути від горя! —
І мовила вона до нього срібно:
— Який ти несучасний і дивак:
Зустрів Русалку гарну — і закляк.
Мій красеню, трагедій не потрібно.
Навіщо плакать, мучитись, зітхати?
Я не люблю отих «сердечних ран».
Давай з тобою підем в ресторан,
А вже тоді і можеш покохати.
Зірок Із неба діставать не треба —
Гони ікру, коньяк та шоколад.
Що-що?.. Прощай, коли моє невлад! —
І бовтьнула — аж бризки до крайнеба.

Не спокушайте долі, юнаки:
Русалки теж земні — не земноводні
(А що й казать, коли красуні модні!), —
Кохати їх — не кожному з руки.
Джерело:
Іван Сварник. Грицько на груші. – Бібліотека «Перця», №281. – К.: «Радянська Україна», 1984