Іван Сварник

Байки

Провина

(З туркменського фольклору)

Коли Верблюд до пенсії дожив,
Господар з ним прийшов поговорити:
— Твоїм трудом я завжди дорожив
И хотів би нині душу я відкрити.

Несправедливим часом я бував, —
В житті, на жаль, було таки усяко, —
Поїти й годувати забував...
Як можеш, то пробач мені, друзяко.

Похнюпився Верблюд: — Та що тепер
Те згадувать і каятись без ліку?
Від голоду і спраги я не вмер,
То хай це все забудеться довіку.

— Бувало, що й вантаж я клав на трьох
І помічав до крові стерту спину...
— Авжеж, бувало. Але свідок бог —
Пробачив я і цю твою провину!

— О, мій Верблюде, пам’ятаєш ти
Хисткий місток?.. Я бив тебе з одчаю,
Як ти по ньому не схотів іти...
Верблюд зітхнув: — І це тобі прощаю.

— Спасибі! Я чимало повидав
І так, як ти, постарів і змінився.
То й радий, що гріхи усі згадав
Й перед тобою врешті повинився.

— Я бачу, що старався ти, як міг,
Й, можливо, що дарма тебе тривожу,
Та ти забув один великий гріх,
Якого я пробачити не можу.

Здивований Господар враз закляк:
— Признаюся, мені аж стало лячно —
Не можу пригадати я ніяк,
Чим скривдив я тебе так необачно?

— Давно вже це було і, ясна річ,
Забув ти і грозу страшну, і втому,
І горобину непроглядну ніч,
Як верхи на ослі вертав додому.

Зі мною й говорити ти не став,
Й накоротко, немов плоху овечку,
На кпини до ослячого хвоста
Ти прив’язав тоді мою вуздечку.

. . . . . . . . . . . . . . . . . .

Із часом забуваєм вчинки злі
(Буває, й не звертаємо уваги),
Прощаємо всі кривди і жалі,
Та тільки не приниження й зневаги.
Джерело:
Іван Сварник. Грицько на груші. – Бібліотека «Перця», №281. – К.: «Радянська Україна», 1984