Іван Сварник

Байки

Плазун на вершині

Ото пригода:
Забрався Гад аж ген під небеса!
А що? Природа
Частенько нам дарує чудеса.
— Здоров, колего! —
Плазун той до Орла.
— Привіт! Яка біда
У гори занесла?
— Чому біда? —
Плазун аж засміявся. —
Ти думав, небеса принадні
Лише Орлам підвладні,
А нам постійно нидіти в долині?
З тобою рівні ми віднині.
Щоправда, в гори
Ти потрапив без мороки,
Не дуже
Так старався,
А я сюди, мій друже,
Три роки плазом добирався.
— І що ж тепер?
В міжгір’ї і пожива, і вода, —
Без них би я помер.
А ти ще кажеш: «Не біда!»
У горах лиш натхнення і політ.
Щораз униз спускаюсь при потребі —
І так десятки літ.
Куди ж тобі, безкрилому, у небі?
— Якось усе мине.
Чого сушити голову журбою?
Для мене головне —
Зрівнятися з тобою!

Егеж, таке, на жаль, іще ведеться:
Само безкриле, а угору пнеться, —
Тихесенько звивається все плазом,
А глянеш — вже воно з Орлами разом.
Джерело:
Іван Сварник. Грицько на груші. – Бібліотека «Перця», №281. – К.: «Радянська Україна», 1984