Іван Сварник

Байки

Обмова

(З єврейського фольклору)

Щоб конче кантора обрати,
Зійшлась община, як один.
Були там різні кандидати —
І кожен з них — достойний син.

— Добродій Мошко все ж найкращий!
З товпи хтось голос подає. —
І непитущий, не курящий,
І діло знає він своє.

Порядний, совісний і здібний,
І тору вивчив назубок —
Якраз такий, як нам потрібний,
А що співає — як дзвінок!

— Який вам Мошко той добродій?! —
Зірвався Гершко сам не свій, —
Та в нього зять — найперший злодій,
Дочка — повія із повій! —

І всі негайно разійшлися,
На Мошка щиро плюючи,
Бо нащо їм такі здалися,
На їх пожертви живучи?

А бідний Мошко наш аж плаче:
— Як можна так?.. Ми ж свояки,
І добре знаєш ти одначе —
Не маю зятя, ні дочки...

Підступний Гершко зуби шкірить:
— Ай-вай! Ти й справді без гріха?
Та хто тепер тобі повірить,
Що я на тебе набрехав?

От докажи своє завзяття:
Услід за натовпом біжи
І що нема дочки і зятя —
Усім їм спробуй докажи!

. . . . . . . . . . . . . . . .

Ім’я — затоптане в болото,
Помер порядний чоловік...
Ну, а наклепник чорноротий?
Живе! І житиме повік.
Джерело:
Іван Сварник. Грицько на груші. – Бібліотека «Перця», №281. – К.: «Радянська Україна», 1984