Іван Сварник

Байки

Дорадниця

Поскаржилася Вовкові Лисиця:
— О, як то часом легко помилиться:
Була у Лева: грізний і суворий —
Та тільки збоку
Він собі нівроку,
Насправді ж — хворий.
Болить йому і серце, й голова:
Так за громаду він пережива.
А що уже доступний та добряк,
Не любить, правда, дуже злодіяк.
«Заходьмо, — каже, — розкажи новини,
Які у кого там гріхи-провини».
Отак у нього кілька раз була
І чесно геть усе розповіла.
Не скажеш — прочитає на виду,
Боюсь ускочити в біду. —
А Сірий слуха і на вус мотає:
«А що, коли й про мене запитає?
Ця хитра шельма знає все достоту».
Злякався Вовк і аж змокрів од поту.
На ранок до Лисиці причвалав,
В куток гарненьку курочку поклав:
— Така собі дрібниця... Чим багатий… —
А сам про себе думає зубатий:
«Ніхто своєї долі не вгадає:
Залежить, хто і як доповідає.
Начальство зневажай або шануй,
Але дорадників — таки пильнуй!»

Щоб байка без моралі — я не звик,
Але наразі
Застряг мені язик
На перелазі:
Дорадників боюсь —
В рядку не те побачать —
По-своєму на зле перетлумачать.
Джерело:
Іван Сварник. Грицько на груші. – Бібліотека «Перця», №281. – К.: «Радянська Україна», 1984