Іван Сварник

Бідний родич

Край порога бідний родич
Нерішуче мнеться.
«Що ж на цей раз попросити
Йому заманеться?
Трохи цегли на сарайчик,
Шиферу на хату?
Та й чи собі, чи сусіду,
Братові чи свату?
Когось в місті влаштувати?
Дістати путівку?
На роботу пристроїти
Непутящу дівку?..»
Стоїть родич — ані мур-мур,
Нерішуче мнеться,
Годилось би запитати,
Як йому живеться,
По-родинному обняти,
Запросити сісти,
Чи надовго він до міста,
Чи не хоче їсти?
Як там жінка, як там діти?
Що в селі чувати?
Коли треба — може в нього
І заночувати...
Годилось би, годилось би...
Але дзуськи — досить!
Тих родичів як мурашви,
Й кожен чогось просить.
«Ти мені такий потрібний,
Як торішній нежить,
Бо ж від тебе, голубчику,
Ніщо не залежить —
Ні машина, ні квартира,
Ні меблі, ні дача, —
Оце тобі вся відповідь
І уся задача!»
Потупцював бідний родич
Та й каже несміло:
— Я зайшов лиш на хвилинку...
Таке воно діло...
Я хотів би вам сказати
Лиш двома словами:
Мій синок у міністерстві,
Отім, що над вами,
То просив вам передати,
Що в разі потреби... —
«Оце тобі — бідний родич!
Наче грім на тебе!..»
— Та що ж ви там стоїте?!.
Сідайте, сідайте!
Коли ж це він?..
                      Як там жінка?
Все розповідайте!..

Отаке воно буває,
Шановний читачу.
Вашу посмішку скептичну
Вже здалеку бачу,
Бо не раз вам доводилось
Стоять край порога,
А за столом був не родич —
Свинюка безрога.
Сидів, наче на престолі,
Гордо і велично
І дивився на вас зверхньо
І категорично.
І не мали ви в столиці
Ні зятя, ні сина,
Ані тітки, щоб чинушу
Умить розкусила
Й поставила край порога —
Нехай само просить!..
Варто тільки уявити —
І того вже досить!
Джерело:
Веселий ярмарок: Гумор та сатира. – К.: «Рад. письменник», 1983. – Вип. 5 / Упоряд. Ю.І. Цеков. – 1987, 383 с., іл.