Степан Сич

Зелений друг

П’яний Петро край дороги
Клена обнімає,
То відступиться від нього,
То знов пригортає.

Раптом мовить хтось з прохожих:
— Совісті не маєш!
Зеленого свого друга
Без жалю ламаєш!

— А я його не ламаю, —
Став Петро казати, —
Він мені допомагає
На ногах стояти.