Микола Шапошник

Все ясно

Поклавши на груди
І горе, і втому,
Панько з кладовища
Вертався додому.
По вмерлій дружині
Там так побивався,
Що мало із нею
В могилу не вклався.
Іде Панько містом,
Сльоза ще бринить,
І раптом на нього
Цеглина летить.
З дев’ятого поверху,
Клята, упала.
Ціляла у голову,
Та не попала!
Обдерла лиш вухо
Легенько, це ж треба...
— Все ясно, — сказав він. —
Жона вже на небі!