Микола Шапошник

Упевнився

У відрядження частенько
Виїжджав Микола.
І щоразу одна думка
У серце колола.
Як веде себе дружина
В сімейнім гніздечку,
Не завела десь хахаля?
Не пірнає в гречку?
І надумав... Це ж буває,
Ні сіло ні впало...
Влаштувать жоні екзамен,
Взнать все досконало.
Купив глечика сметани,
Додому доставив.
І таємно від дружини
Під ліжко поставив.
Над сметаною, під ліжком,
На мотузці ложку.
Вмотав глечик, щоб не видно,
У нову сорочку.
Якщо ляже одна в ліжко,
Нічого не стане,
Бо та ложка до сметани
Й близько не дістане.
Якщо двоє в ліжко ляжуть —
То сітка ввігнеться
І в сметану суха ложка
По вершок упреться.
Перевірив особисто,
В ліжку погойдався.
Задоволений в дорогу
Неблизьку подався.
Час минув. Вернувсь Микола.
Жінка зустрічає —
Пригортає та цілує,
Ясним сонцем сяє.
На столі стоїть, парує
Смажене й печене,
Ковбаса, шашлик, пампушки,
Горілка свячена.
— Кажеш, скучила?
Що ж, глянем,
Чи правдиві речі?
І з-під ліжка сімейного
Витягає глечик.
Подивився і поволі
Радість в очах згасла:
У глечику стирчала ложка
...В жовтій грудці масла.
Джерело:
Шапошник М. Д. Усмішки козака Мамая / Післямова авт. — К.: Преса України, 1997. — 32 с.