Микола Шапошник

Прийом

Семену Гнат сказав,
Коли в буфеті стрілись:
— Я чув, як вчора ви
Із жінкою сварились.
Такого поміж вас
Гриміло гніву й люті,
Що вибіг я на двір
У чому спав. Роззутий.
Спросоння наверзлось,
Що хтось когось вбиває.
Аж бачу на тобі
Й подряпинки немає.
Чим скінчились між вас
Прокльони й люті чвари?
Чим розігнать вдалось
Тобі сімейні хмари?
Гнат гордо засміявсь:
— Ну, як тобі сказати,
У мирі щоби жить,
Прийомчик треба мати.
Прийомом оцимо
На жінку так впливаю,
Що на колінах враз
До мене приповзає.
— Навколішки? Ти бач! —
Гнат витріщивсь на друга.
— І що тобі гуде
Прекапосна подруга?
— А що їй говорить?
Вона ж, як шар у лузі!
Благає: — Ну, вилазь
З-під ліжка, боягузе!
Джерело:
Шапошник М. Д. Усмішки козака Мамая / Післямова авт. — К.: Преса України, 1997. — 32 с.