Микола Шапошник

Пощастило

Пощастило, повезло
Марченку Миколі.
Про таке ніхто в селі
Не чував ніколи.
З вудкою біля ставка
Сьорбав він наливку.
Й треба ж статися — впіймав
Золотую рибку.
Невелику, грам на сто,
Проте розум має.
До Миколи, як сестра,
Стиха розмовляє:
— Відпусти мене мерщій,
Бо я задихнуся.
Я від тебе, що ж робить,
Чудом відкуплюся.
Був Микола не простак,
Знав про давню моду:
— Зроби три мої бажання
І пірнай у воду!
Рибка ще тихіш в одвіт
По почутій мові:
— Лиш одне зроблю бажання
Тай то при умові,
Що попросиш — у ту ж мить
Все у тебе буде,
Тільки у твого сусіда
Вдвоє теж прибуде.
— Вдвоє більше? От так-так!
Ну ж і диво бачу.
Він край жіночки пригрівсь,
А я тут ішачу?
За заслуги, за які,
Взяла б його трясця,
Має відхопить кретин
Вдвоє більше щастя?
Зажуривсь Микола вкрай:
— Що ж його робити?
Як сусіда і себе
Гарно вдовольнити?
Може, дачу попросить
Десь на Чорнім морі?
Так в сусіда буде дві
Без турбот і горя!
Імпортну машину взять,
Щоб промчать героєм?
Є в сусіда мерседес, —
Тепер буде троє!
Що робити? Що просить?
От же вража риба!
Де ти тільки узялась
На мою погибель?!
Та рішився Миколай
І позбувсь мороки:
— От що, рибко золота,
Вирви в мене око!
Джерело:
Шапошник М. Д. Усмішки козака Мамая / Післямова авт. — К.: Преса України, 1997. — 32 с.