Микола Шапошник

Не зміг

Зайшла дама в купе темне,
Як до свеї хати,
Розстелила швидко постіль,
Зібралася спати.
Рушив поїзд помаленьку,
Все навколо стихло,
Аж гур-гур-гур за стіною,
Як рев мотоцикла.
Дама злякано схопилась.
Сіла, ледве диха,
Та втямила — це хропе хтось,
Ніби трактор чмиха,
І набира храп щомиті
Більших оборотів.
Нема сили, щоб терпіти,
А спати й поготів.
Дама ніжкою у стінку
Вдарила щосили.
Зупинити б храп навісний.
«Рятуй, Боже милий!»
Всю ніч жіночка у стінку
Ніженьками била.
Та хропінню оцей стукіт
Лиш додавав сили!
Дама вранці до сусіда
Кулею влетіла:	
— Невже ви ото не чули,
Як я стукотіла?
— Вибачаюсь! — моряк бравий
На лиці змінився. —
Чув! Прийти не зміг, на жаль,
Бо дуже втомився!
Джерело:
Шапошник М. Д. Усмішки козака Мамая / Післямова авт. — К.: Преса України, 1997. — 32 с.