Одруживсь козак Микола На бравій Федорі. То ж лиш ляжуть разом спати, Як він і говорить: — Ти, як земля, в мене тепла, Як сонце ясне! Полепече, полепече Та враз і... засне. Минув місяць, другий, третій, Півроку минає, А Микола до Федори Одне й те співає: — Моя добра, моя ніжна, Солодка така. Ти, як квітка, як яблучко, Як земля м’яка. І сказала йому жінка, Подолавши страм: — На цій землі робить треба, Бо в оренду здам.