Микола Шапошник

Чудо

Оженивсь на молоденькій
Дід старій, горбатий.
Дев’ять місяців минуло —
Й диво дивне в хаті:
Малесеньке в сповиточку,
Схоже на Дениса.
Копійкою носик куций,
Без зубів і лисе.
До батюшки пресвятого
Старий шкандибає.
— Чи це справді Боже диво?
Чи таке буває?
Отець святий помолився,
Кивнув головою.
— Ти послухай про випадок,
Що стався зі мною.
Я в пустелі у далекій
За мирян молився.
Аж з-за скелі перед мною
Грізний лев з’явився.
І нема куди сховатись,
Побігти, присісти.
А до мене лев із риком!
Ось-ось має з’їсти!
Я з молитвою до Бога:
«Скарай силу вражу!»
Навів палицю на лева,
«Трах-тарарах», — кажу.
В цю ж мить куля просвистіла
Крізь руки простерті.
Страшний лев переді мною
Впав на землю мертвий.
— Боже чудо, — старий радо. —
Згинув нечестивець!..
— Як сказати... Позад мене
Справжній був мисливець!
Джерело:
Шапошник М. Д. Усмішки козака Мамая / Післямова авт. — К.: Преса України, 1997. — 32 с.