Засідання відкрито. «Я тут, — промовив Лев сердито, — Скажу відверто вам: немало До нас надходило сигналів, Що в заповіднику Ведмідь — Ви тільки уявіть! — Веде себе, як самочинець-бюрократ! У цьому ми переконалися стократ. Не буду говорити зайвих слів, Скажу одне: недавно він звелів Дорогоцінні клени порубати І збудувати Новий барліг для нього. Я думаю, суворо ми, як досі ще нікого, Ведмедя покараємо за це...» Тут заревів із зали бас: «Катюзі По заслузі!!! Ми всі підтримуємо вас!..» Ведмідь, утерши лапою лице, Звертається до Лева: «Душа ж у мене не сталева, А жива, І, зрозуміло, спожива...» — «Так ось, — Лев грізно перебив, — Щоб більш цього ти не робив, Тебе з заступників лісничого знімаєм І направляєм...» — «Помилуйте! За віщо ж зобижати? Дружина в мене, дітки-ведмежата!..» Покараний завив. Лев чинно повторив: «І направляєм На пасіку... начальником двора, За розум братися пора!..» Аж сів розгублений Ведмідь — Ніяк не міг він зрозуміть, Чи справді це, чи уві сні? * * * Не зрозуміло і мені, — Ведмідь гадав: «У клітку попаду...» Припало ж знов купатися в меду.
