Анатолій Косматенко

Метаморфоза

    До шлюбу, надто ж після шлюбу,
Та ще й вдовою ставши, все вона пройшла:
    І Крим, і Рим, і мідні труби
(Є дані Парубоцького одного клубу,
Що далеченько й поза трубами була),
    Та ось перелюди і перелюби,
        Яким і нєсть числа,
    Урвались. Старість налягла
(Не та вже хватка і не ті вже зуби!).
        Всі сучині сини,
    Всі дженджики і джигуни —
    Чи любо, чи не любо —
    Покинули її. (Не надяться вони
На фальш косметики і старощів потуги!).
    Ні подруги у неї, ані друга...
Тоді-то й залунав скрипучий голосок:
     «Ота з отим до ранку застоялась!»,
     «Ота з отим ховалась у садок!»,
     «Ота з отим, їй-богу, цілувалась!»,
     «А ту вже тягне на солоний огірок!».
        Все відала. Все знала.
            Совою ж цілу ніч
    На хвильку не склепляла віч —
    Знай стежила та підглядала
(Та нишком слинку й жовч ковтала —
        На більш-бо зась!).
     «І що за молодь повелась?! —
        Усюди вдень гукала. —
            Де чувано таке,
        Щоб молоде іще, зелене,
А цілувалось?!. Нене ж моя, нене...
З такими щось вершить?! Це діло нелегке!»

    Стоп, стоп! Зійшов я на слизьке:
    Один знайомий супиться на мене.
        Колись він — ой було, було...
    Тепер же він — моральне джерело!