Анатолій Косматенко

Чуйність

    І хто сказав, хто знову розпустив,
        Що байка —
    Лиш безпідставна й жовчна лайка,
    Всього лиш примітивний негатив,
Що за сміттям вона не бачить дивних див
        І що, мовляв, усе хороше
        Лиш очорнити може?!
    Я хочу спростувать чутки такі.
        От жаль, що за стіною
         (А стіни в нас які?!)
    Сусідка заважа балачкою нудною...
А втім, на добрий лад себе я вже настроїв:
    Душа шовковіш від шовкової трави!
    І хай поза стіною гомін а чи тиша, —
        Пишу. Іду на ви!

        Мала руденька Миша,
        Із роду польових,
Намислила звернутись до Сови,
    Хоч знала про чутки, що до мишви
    Сова, мовляв, недобрим духом дише...

(А за стіною:
«Заходю... І голови не повернув. Мовчить. Я — так і так... Перебив.
Приходь, каже, через тиждень. Бачиш — звіт пишу...»)

Та сміливість, як кажуть, носить ордени.

    А головне — найголовніше —
    Ішлось до осені, не до весни:
    Упорядкуй житло якпотепліше!
    А в Мишки завалилася нора,
    А Мишка — немічна, стара,
        Ледь носять ноги...
    Не обійтись одній без допомоги!

(А за стіною:
«...Приходю через тиждень. Зустрів начебто й привітно.
Не дав і договорити. Знаю, каже, знаю. Та ти ж у мене не одна,
вас же он скільки! Заглянь днів через п’яток»).

    Сова, як з’ясувалось, не була лиха,
    До скарг та просьб усяких не глуха, —
    Назустріч Мишці крила розпустила,
    Напрочуд прийняли до серця діло,
        Кликнула Ховраха,
    Наказ дала — і діло закипіло:
    Ховрах на горбику як засвистів,
        Як засвистів —
    Поназбігалось тут його братів,
        Кротів та ховрахів,
    І як взялись, як узялись,
    Так щиро, вміло,
    Та й вирили таку нору-житло,
    Що Мишку аж на сльози потягло,
        І слова не могла сказати —
    Не жарти ж: не нора — палати!

(А за стіною:
«Отак уже третій місяць і ходю й ходю. Уже й терпіти нема куди»).

    Як дякувала Мишечка Сові,
        Розумній голові, —
    Від серця, щиро, просто й добротактно!

Ну, ось вам байка. А тепер скажіть,
Чи варт було розводить несусвіть,
Що байка про хороше втнуть не здатна?

(А за стіною — там своє:
«...ходю й ходю...»).