Анатолій Косматенко

Чаплініада

Так чи не так було — не будемо копатись:
Не в достеменності в цій байці суть
(Та й достеменність, як признатись,
    Усяко можна повернуть).
Був, кажуть, конкурс...
Конкурс — знаменитий:
Хто краще Чарлі Чапліна зігра!
Охочих назбиралось — не злічити...
І всяк помірятись був рад.
А щоб до кожного підхід був об’єктивний,
Учасників не називали до пори:
Ні прізвищ, ні імен — лиш номери.
І стався, кажуть, казус там предивний!
Коли настав кінець веселій грі
Й оголосило присуд свій жюрі,
То Чарлі — сам великий Чарлі! —
Четверте місце лиш зайняв!
(Знайшлись в його ж манері
               спритники зугарні).
Засумував митець, засумував...
Та переможець, щиро й чесно,
Маститого обнявши, так сказав:
         «Маестро!
Хоч першим я в почесному реєстрі,
Хоч став, сказать, героєм дня,
Я все ж не тішуся в надії,
Що притлумлю твоє ім’я.
Я — ремісник.
    І знаю й розумію —
Мій успіх відблиском сія:
    Удати бога — ще зумію,
Та богом стать не зможу я».

Яка самооцінка бездоганна!
Прижиться б їй і в нас не зле.
О, скільки б обняло, скажім,
Руданського Степана!
        Але...