Валентин Кириленко

На вила!

Знайомих кербудів я маю по службі.
Давно живу з ними у злагоді й дружбі.
Хороші це люди,
прості, роботящі,
Сердечні
й уважні вони до трудящих.
Та є і такий екземпляр —
Мурмило.
Сидить за столом грандіозне барило,
Надута,
бундючна личина лиха.
«Добридень!» — кажу,
Ані слова. Пиха!
Завбільшки з поліно цигарка у роті.
Що не спитаєш —
«Не знаю! Потім!»
«Вибачте, я вже ходжу півроку...»
«А ти не ходи — і не буде мороки!»

Це він зі мною отак,
а інші
Кажуть,
що з ними
у сто раз гірше.

Та ось пішла чутка: уже не буде
Цей самий Мурмило у нас кербудом.
Правильно! Здорово!
Тільки ж Мурмилу
Якась
звідкілясь
невідома сила
Плече підставляє знову
і знову...
Хтось може сказати:
— Та це ж нетипово!

Але яка тут у біса втіха?
Є ще мурмила,
значить, є лихо.
Є ще хамлюги,
є бюрократи, —
Значить, на вила їх треба брати!
Є покровителі в хама-Мурмила, —
Значить, і їх треба брати на вила!
Ілюстрація до вірша В. Кириленка «На вила!». Художник Юрій Северин

Ілюстрація до вірша В. Кириленка «На вила!». Художник Юрій Северин