Степан Гриценко

Щаслива мить

Я вичитав, коли лежав у ліжку:
«Людина мусить за своє життя
Родити сина, написати книжку
І дерево зростити до пуття».

Родити сина...
Їх у мене двійко.
Десь в Барнаулі з матір’ю живуть,
Бешкетники — Валерик і Матвійко.
Гай-гай! Вже заросла тернами путь...

Писати книжку...
В цьому я незграба.
От кляузи! Отут я на коні.
За десять років стільки їх нашкрябав,
Що впору дати премію мені...

Лишилось третє...
Вже плекаю мрію
Про дерево, про ту щасливу мить...
Лиш мінімум зусиль — і я зумію
Живу нащадкам пам’ять залишить.

Знайду лопату, викопаю яму,
В лісництві свисну саджанця-кленка,
В колгоспі — добрив кілька кілограмів.
Добавлю перегною півмішка.

Засиплю яму ревно і старанно.
Зроблю надійну огорожу там,
Щоб не змогли шалені вітрюгани
Завдати шкоди ніжним галузкам.

Щодня приходить буду, доглядати
Свого кленка, аби-но він міцнів!
Ретельно підживляти-поливати...
Так промайне в трудах багацько днів.

І врешті — мить щаслива! Справжнє диво!
(Про неї мріяв, нею марив, снив...)
Я виріжу на стовбурі дбайливо:
«Цього кленочка
Вася посадив».
Джерело:
Степан Гриценко. Кіт і прогрес. – Бібліотека «Перця», №348. – К:«Радянська Україна», 1989