В лікарні стрілись давні друзі. — Гай, гай! — гукнув один, — привіт! Хіба й отим, що служать музі, Мороки завдає живіт? — Та треба, брат, підлікуватись. Бо доки ходиш, далебі, Лови момент, щоб працювати, Щоб щось лишити по собі. І хоч я видав кілька творів: Роман, сценарій, двійко п’єс, Та це, як кажуть, крапля в морі. А ти ж тут як? — Та хворий весь. Але я теж ловив моменти І теж залишу по собі Двом молодицям — аліменти, А трьом — хлоп’яток по юрбі.
