Микита Годованець

Василик

    В один погожий день
    Василик Чередник
    Безслідно зник.
Шукали хлопця — не знайшли ніде.
    Матуся плаче, батенько лютує:
— Мерзотник! Чоботи в дорозі пошматує!
    Аж ось верта дигина люба,
    А батько — хоп його за чуба:
        — Я так і знав:
    Взуття до цуркн доконав?!
«Ні, таточку, — син каже, сміючись, —
    Я був дурний колись,
    А зараз я не той.
        Бувало хто
    Попутньо їде по дорозі, —
        Я вже на возі,
    Гарненько примощуся ззаду,
Під’їду й калача з торбини вкраду.
    Так і проїхав я світи,
    Не довелось багато йти.
Не віриш? Глянь — там чоботи в торбині,
    Нові, немов з крамниці нині!».

    . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Василики у нас не вивелися й досі —
    Нахабні, хитрі, ловкачі —
І пробиваються по життьовій дорозі
        На нашім возі,
    Ще й крадуть наші калачі.
Джерело:
Микита Годованець. Осел на хаті. Байки – Бібліотека «Перця», №36. – К.: «Радянська Україна», 1958