Синок Сатирика

В сатирика зібралась вся рідня
    Іменувати дитиня.
Найперше Повитуха мала слово:
    — Я раджу дати дітлахові
    Ласкаве ім’ячко Ягня!
Яке багатство сховане в цім слові!
В нім запорука успіху й любові... —
Сміється Тітка, жвава молодиця:
— Синку Сатирика ім’я це не годиться.
    Я б їжачком
    Його назвала, —
Із материнським молочком
Ця назва душу б формувала.
— Кхе-хе! — Бабусенька з кутка. —
А я б нового молодцюгу
Хрестила в Скорпіона чи Перцюгу,
Чи — по-туркменськи в Довбню-Токмака. —
Тут серед хати Дід вродився,
Ставний, кремезний, наче дуб
(Дід дужим голосом гордився!) :
— Хай хлопець зветься Правдолюб! —
Аж Прадід висунувсь з-за печі,
Де доживав літа свої старечі:
    — Зовіть хоч Тигреням,
    Хоч Левеням,
А ймення це не варт гроша,
Як буде в нього заяча душа!