Шабля і Диван

    Диван із Шаблею в комірнім бруді
    Розмову завели, всіма забуті.
    — Нещасні наша доля та буття! —
Сказав Диван. — Нікчемність! Забуття...
    Колись на пишному Дивані
    Сиділи вифранчені пані,
А зараз... ноги ламані, обшивки рвані...
Пропали ми тепер! — стогнав Диван.
    — Мовчи, нещасний дідуган! —
    Гукнула збуджена Шаблюка,
    Аж геть посипалась пилюка. —
        Без слова
        Я в бій іти готова!
Покличуть погулять по бойовому полю —
Піду супроти ворога, за кращу долю!.. —
Аж двері — рип. Господар — у комору,
І щастя сонцем бризнуло знадвору.
— Оце по-нашому! — Господар проказав
І Шабельку до боку прив’язав.

Не в’яла слава ввік,
Не в’яне й нині,
Хто працю і талант
Дарує Батьківщині!