Рябенький Підсвинок в калюжі Розлігсь під плотом серед дня, Пригрівсь на сонці, очі мружить: — Нас зневажають всі: «Свиня! Нездатна вгору глянуть оком; Їй ніпочім матерія висока; Громадський інтерес їй не свербить, Не думає про труд та про науку, Над людяністю кпить І зневажає штуку. Свиня й свиня...» Яка бридня! Мене і день і ніч думки тривожать: Чи світу є кінець? Чи довго можуть Світить Галактики зірки? Чому буває Місяць повновидий, А інколи — горбатий і тонкий, По небу біга, наче та сновида?.. — Цвірінькнув Горобець швидкий: — Втікай, бо буде ніколи і жить! Господарка з дрючком біжить! У неї хтось пом’яв квітки, Порив капусту й буряки... — Біжить? Прощай! — гукнув в нестямі. — Вона в проблемах світових не тямить, А тільки зна шмалить боки... — І той, хто так журивсь за долю світу, За рогом зник, не знайдеш сліду. Так інший плеще про матерію високу, Вчинить корисне щось — не зробить кроку.1965