Люшня

    Після турботливого дня
З роботи віз тихенько торохтів.
    Фарбована Люшня
На всіх вергає плями чорні:
— Пхе, Орчики! Пхе, Шворні!
Ні сили в вас, ні красоти...
От, Заколесник, хоч би ти:
Шматок залізного прутка,
Що тільки дірку затика.
Що ти на світі важиш?
Мовчиш? Та й що ти скажеш?
    — Скажу: бувай здорова!
    Бажаю довгих років! —
    І плигнув на дорогу.
    За кілька кроків
    Люшня довготелеса
    Упала під колеса
    На камінь головою
    І тріснула надвоє.

Дурна, як бубон, голова
Собою чваниться, бува,
Забувши, що вона
Лише в гурті розумна і міцна.