Микита Годованець

Корова в просі

Прип’явши до хвоста корові сосунка,
Омелько Черевко з базару вів корову.
    Мале теля усю дорогу
    Канючить в мами молока.
— Ат, одчепись! — одрізала синку. —
Голодна я весь день, де взятись молоку?
Он бачиш — нива? Ближче підійдем,
Попастись в просо забредем... —
    Корова знала звичку Черевкову:
Поглянув навкруги (не влізти б у причину),
Налигача ізпяв, пустив успаш корову,
А сам приліг, пославши піджачину.
    Враз сторож виріс за плечима:
     «Це що ж? У тебе совість є?
        Так нищити своє?!»
Омелько розгубивсь: — Це не моє.
     «Ну, «не моє», так наше.
    Та й що казати: це ж не паша —
        Майбутня каша!»
— Воно-то, звісно, каша, та... не наша,
    Бо я в колгоспі не стою,
    А тільки в цім селі жию...

    . . . . . . . . . . . . . . .

    Такі жуки —
    Омельки Черевки —
    Ще є подекуди і досі:
До праці не проси і не ходи за ним, —
То в голові болить, то свище щось у носі.
    Так, прикидаючись дурним,
    Попастись хоче в нашім просі!
Ілюстрація Анатолія Арутюнянца до байки Микити Годованця «Корова в просі»

Ілюстрація Анатолія Арутюнянца до байки Микити Годованця «Корова в просі»