Микита Годованець

Джміль і Метелик

Пузатий Джміль на квітку сів знадливу.
Аж там Метель, розцвічений на диво.
Промовив Джміль: — Та не гордись,
    Що ти колись
    Був досить владний
    І листя їв, нещадний!
Осельнею ти був, а зараз? Пустограк!
Ти меду й крапельки не маєш;
Ти не гудеш — тихесенько літаєш,
Лиш квіти пробуєш на смак...
    Душа у мене щастям повна:
    Скрізь матиму я честь
    І шану молитовну,
Бо в мене бурдючок із медом єсть! —
Метелик посміхнувсь: — Про що голосить!
Твій бурдючок нікому щастя не дає:
    Що в ньому є — лише твоє. —
Цього для щастя справжнього не досить,
    І слава егоїста всюду замала.
Честь справжня тим, хто, мов бджола,
Свій мед в громадський вулик носить!
1967
Джерело:
Микита Годованець. Байки / Упоряд. А.М. Годованець ; Вступ.ст. Віктор Трохимович Косяченко . — Київ : Дніпро, 1983 . — 199 с.