Чотириногий дзвоник

Вернувся з поля Віл, аж сірий від утоми,
І каже Віслюку, що вистоявся дома:
    — Хоча валюся з ніг, так радісна душа!
Гарненько поробив, плечей не шкодувавши,
І норму виконав, як завше...
А їсти — аж-аж-аж! Посуньсь коло коша!
    — О ні! Бо сіно це зелене
    Покладено для мене.
    Весь день я байдиків не бив,
    А щиро дбав і діло я робив:
В сніданок, на обід, на підвечір’я
Я, замість дзвоника, ревів на все подвір’я
    І звав господарів двора:
     «Давати корм пора!»
Не віриш? Ні? Стадничу поспитай Явдоху,
Чи Півня-співуна, чи товсторилу Льоху...
    Не лізь, а то поб’юсь!
    Я від коша не відступлюсь!