Микита Годованець

Борода

Так журно виряджала матінка стара,
Так ніжно щебетала ластівка-сестра,
        Коли Павло
    В сусідське йшов село.
        Чи там була
    Така природа та вода, —
    За пару днів в Павла
        Де не взялася борода.
    Не борода, властиво, а борідка,
    Бо волоски посіялися зрідка,
Та все ж, коли дивитись віддалік,
Здавалось — бородатий чоловік.
    Вернувсь Павло додому
І на поклін не відповів нікому.
        Борідку гладить,
Цигаркою поважно кадить...
Якось згадала мати про літфак —
Почервонів сип, мов буряк:
        — Мені учитись? Годі!
        Хай вчаться безбороді!

Йому слабеньку книжку пропусти —
Сидить на ній весь рік, не думає рости!
1934