Ліричний етюд з невеселим кінцем

Ніде ні душі —
              тільки він та вона.
Лукаш ніби й Мавка його чарівна...
Простяг свою руку тремтливо юнак,
І юна красуня, червона, як мак,
Свою несміливо йому простяга,
А серце у неї шалено плига.
Бо все так незвично!
                          Бо — вперше усе!
О, що ця хвилина обом принесе?!
Вона соромливо погляне з-під вій,
І хлопець від цього стає сам не свій.
Стоїть неборака —
                     увесь аж поблід.
У грудях юначих —
                   то жар, а то лід.
О мить! Зупинись! Та невже це було?!
Їх руки зустрілись!..
                        А що їх звело?
Давно вже вам правду відкрити пора:
Хлопчина уперше давав хабара.
Дівча-продавець (вчили інші її)
Уперше хабар брало в руки свої.