Володимир Дугар

Байки

Анонімка

Коли в коморі поселився Кіт,
Для всіх Мишей важка настала скрута:
Не встигне хтось і виглянуть на світ,
Як він на місці тут же м’язи скрутить.
Не можна і зернини потягти.
Всім животи уже позападали,
А він стоїть: ні взять, ні підійти.
І Миші анонімку написали.
В ній на Кота лили усякий бруд,
Що той — хабарник, п’яниця, злодюга.
Мовляв, тягніть його у суд!
Спочатку раз, а потім вдруге...
Два місяці спокою не було —
Заїла паперова тяганина.
Нарешті всім (аж я зітхнув) дійшло,
Що Кіт Мурко ні перед ким не винний.
Вернувся Кіт в комору й остовпів:
Поки ту анонімку розглядали,
Поки зійшло із нього сім потів,
То Миші півкомори розікрали.

Мораль сама лягає на папір.
Отож сказати маю при нагоді,
Що анонім — не лиш брехун, повір,
Але нерідко ще й великий злодій.
Джерело:
Вусаті діти: байки, гуморески, усмішки, жарти, епіграми літературні пародії, сатиричні рядки. — Харків : Прапор, 1974. — 207 с.