Стецько говорить другу Марку: — Подвір’я в тебе не пусте. В такому навіть закамарку Чудова яблуня росте. Послухав Марко й за хвилину Стецька до яблуні повів, Вказавши пальцем на дружину, Йому тихенько оповів: — Колись ми з нею посварились... Для нас було це диво з див. На знак того, що помирились, Я цю красуню посадив. — Мені було б те саме, дурню, Робить раніше все це влад, — Отецько говорить Марку журно, — То досі б мав великий сад.
