Петро й Михайло вже без тями Чвалали п’яні дуже, Тинялись довго між тинами, Спинились у калюжі. Петро здивовано говорить: — Цього ще не бувало... Поглянь униз: під нами зорі. Ми в рай, браток, попали! — Оно іде, — вказав Михайло, — Моя дружина, Векла, Тому, браток, скоріш тікаймо, Бо тут нам буде пекло!
