Іван прокинувсь, — вчора пив, — Протер запухлі очі, Побачив жінку — засопів. Сказати щось їй хоче. Ледь-ледь вороча язиком: — Пробач мені, Ярино. Прийшов я вчора під «хмельком»... Мабуть, дверима гримав? Ярина з кухні від плити Відповіла спокійно: — Та ні, Іване, вчора ти Був тихий, мов покійник. А ті п’яндиги, ті осли, Дружки, що серед пітьми Тебе у хату занесли, Ті — гупали чобітьми.
